Форум Шполи

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ
   ВІКТОР ШЕВЧУК
   ІСТОРІЯ ШПОЛЯНСЬКОГО КРАЮ
   частина третя
   У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
торгували промисловими товарами — тканиною, взуття металевими виробами, кінською збруєю, відрами тоці Українські селяни продавали переважно різні продуй харчування і худобу. Донині жителі Матусова називають Я площу містечком.

Чималі зміни відбулись в другій половині XIX ст. в розвиті освіти в нашому краї. Сам розвиток промисловості вимагЦ хоч трохи освічених робітників, тому в селах починам відкриватися церковно-парафіяльні (приходські) школи, 1 вчили писати, читати, рахувати, співати релігійні пісні. Навчати велось російською і церковно-слов'янською мовами. Вперіщ на Шполянщині такі школи відкрили в Надточаївці (1859р.ї Станіславчику (1860р.), Матусові (1861р.), Буртах (1862р.1 Лебедині (1863р.). Крім того, також почали відкривати, згідні шкільної реформи 1863 року, державні, міністерські, початкої школи — одно- і двокласні народні училища, де вивчалосі більше предметів. Так, у 1877 році відкрилось двокласні училище у Шполі, дерев'яний будинок для якого буі споруджений при допомозі місцевого поміщика О. Абази. Томі в народі цю школу згодом прозвали абазинкою. її будівлю були знесено в 70-і роки XX ст. при будівництві нового приміщенні середньої школи №3. Тобто ця споруда лише трохи не дотяглі до свого 100-річного ювілею. Навчання в школах велось і антиукраїнському дусі. Так, в 'Інструкції учителям народний училищ', підписаній попечителем Київського учбового округи О.П.Ширінським-Шихтовим в 1867 році вказувалось щ 'необхідність переконувати дітей, що вони росіяни, розвиватії в них любов і повагу до православної віри, до своєї російської народності, до сільського побуту, до законів і до царя-] визволителя'. (Український історичний журнал, 1971, №3, стор. 70-71). У Шполянській школі у 1882 році навчалось більше 100 хлопчиків і дівчаток, батьки яких платили за, навчання 3-5 рублів на рік, що дорівнювало базарній ціні

и.. і іуді в м'яса свинини або одного-двох відер 11 їм >го факту можна зробити висновок, що корів тоді • ній тримали мало, що і зумовлювало дорожнечу і [///п<)тД.Шпола. К, 1882, стор. 8). Проте більшість ..ми і мін. їлась неписьменною, ч • 11и і к)новині XIX ст. в краї з'являються перші лікарні нині і ік, у Шполі завдяки допомозі того ж Абази було • 11 ?. 11 > 111 о на 40 ліжок, де лікували болотну лихоманку,

• н |' рпо, які тоді були поширеними хворобами. Зате м ? пінні хвороби тоді були дуже рідкісними. Крім того, м м , 111 >; 11 (,ювало кілька приватних лікарів, які вели прийом и иі имагу в домашніх умовах. А в 1903 році на кошти Нм.ми і ромади на східній околиці Шполи було збудовано

н. шкарню, в приміщенні якої у 70-80-х роках XX ст.

и .ми. и районний пологовий будинок, ній імінюватись і середньовічний побут жителів містечок. Ці полі з'явилась перша брукована дорога, споруджена пінному насипі, яка з'єднала базар із залізничною

ції мі Ііуло відкрито телеграфну і поштову станції, з'явились

• 11 її їсти. Проте побут околиць Шполи, як і сіл нашого краю н». м без змін. Більшість селян продовжувала жити в ІМ і пиляних хатах, вкритих соломою і очеретом. Двори

•« н і псобгородженими зовсім, або відділялись від вулиць мий, між якими заплітали гілки дерев і хмиз. Влітку села І пійсь від пилюки, а восени і навесні вулиці і їй >|повались в непролазну грязюку. Єдиною пристойною

• п пі в селах була лише церква. Православні церкви на її XIX ст. були виключно дерев'яними, але згодом ?ОТЬСЯ і кам'яні, споруджувані, як правило, на кошти 11111 поміщиків. Протягом XIX століття на Шполянщині | поруджено вісім цегляно-кам'яних храмів. Два перших і* Іудовано матусівським поміщиком, генерал-майором у | її і п і ()лексієм Петровичем Орловим: Вознесенська церква

в Матусові, збудована в 1818 році, і Покровська церква п Буртах, споруджена в 1829 році. Причому цеглу для будівний і пі церков виготовляли з місцевої сировини—з піску і рудої глини, яку тоді просто називали руда і добували на околиці селі Матусів, через що пізніше, коли цей район заселився новими поселенцями, його назвали Заруддям, бо він виник за кар'єром, за рудою. Обидві церкви мали шатровидні куполи і вхід у формі портика з фронтоном, що свідчило про вплив російської тогочасної архітектури—куполи-шатра і елементи класицизму¹— колони і портик.

Третьою мурованою церквою в нашому краї стала Преображенська церква, споруджена в Лебедині у 1821-1826 роках. її архітектура була зовсім іншою — на масивному фундаменті зведено міцні стіни, які вінчав великий круглий, приземкуватий купол. А в верхній частині масивного барабана зроблено сім великих вікон в формі напівкола. Виглядом церква дещо нагадувала знаменитий Софіївський собор у столиці колись могутньої Візантійської Імперії—місті Константинополь,; тепер Стамбул. Сучасний вигляд Преображенської церкви дещо інший, бо у 1890 році до неї було прибудовано, за проектом єпархіального архітектора Ніколаєва два крила, які відрізняються від основної споруди навіть кольором цегли. Одним з перших священиків цієї церкви став Володимир Гребіновський, який започаткував у Лебедині священицьку династію, котра правила в Преображенській церкві до її першого закриття в 1930 році. (ДАЧО, ф. 557, оп. 1, спр. 2, аркуш 22). Старожили Лебедина ще пам'ятають останнього Гребіновського, який правив в церкві майже 50 років і помер від голодомору в 1932 році. Ще одна кам'яна церква була споруджена у Веселому Куті генерал-майором Бельським в 1831 році. Однією з найкращих церков була кам'яна церква Іоанна Предтечі, споруджена в 1838-1844 роках в с.Топильна на кошти І.Фундуклея, який був певний час київським губернатором і

ш йми масивами земель на Черкащині. Особливо І і< і¹ ою підлога у церкві, викладена кам'яними ? іншім кольоровим орнаментом, а також яскравий

м....... і ту. (Зі спогадів жительки села Топильна

к іНішасенко)) \\ половині XIX ст. споруджені муровані

- і> і мерк на в Капустиному в 1853 році за допомогою >< . м 1111 м ка Петра Федоровича Лопухіна, сина відомої

І Іииу х іної і Різдвяно-Богородицька церква в Шполі

мі 111 > 11 сприянні Олександра Агійовича Абази. Нині ції) церкви знаходитьсяШполянський стадіон.

МйИбільш оригінальною за архітектурною формою ^!* Ні і.і.і церква в Сигнаївці, яка будувалась майже 40 ми / по 1875 роки, на кошти прихожан, яким згодом ній вельможа О.Абаза. Ця церква була круглою, ці ні 111, кістю колон зовні, розміщеними по всьому колу И оі повної споруди. Дах церкви мав форму

иін.іо круглого купола.

їм і і долі з восьми мурованих церков до нашого часу ми пише три найдавніші — в Лебедині, Матусові і Причому лебединська і особливо буртівська церкви • і иіраз великих коштів на реставрацію. (Памятпная Ншчіской епархии. К, 1882, стор. 90-120). Час у нашому краї існувало також два православні 1-і чоловічий Георгіївський у складі двох дерев'яних і іокровської і Георгіївської та келій і господарчих (КИЙ знаходився майже в центрі Лебедина, і жіночий і пі і.кий, який знаходився у лісі за Лебедином в | Журавки, біля річки Гептурки, яка впадає в Турію. причин чоловічий монастир у 1845 році було закрито,

- і ка церква у 1875 році була розібрана, її матеріали і і ми при будівництві нової Георгіївської церкви, яка з N ької стала парафіяльною сільською. Ще через кілька

років були повністю розібрані всі келії і господарські споруді колишнього монастиря.

Жіночий монастир продовжував розвиватись. У 1800 рої тут збудована нова дерев'яна, більш обширна—двопрестольн церква святого Миколая, яка збереглась до наших днів. Вон( має вік більш як 200 років і є найстарішою церквою в нашому районі. А в 1833 році навпроти входу в церкву було збудовано кам'яну дзвіницю висотою 16 сажнів — близько 33 метрів, Дзвіниця має майже квадратну основу з величним входом у формі чотирьох колон, на яких розміщені карниз і фронтон, тобто з вираженими рисами архітектурного стилю класицизму, що переважав тоді в світських будівлях знаті. Дзвіниця і урізаному вигляді без купола збереглась до наших днів.

У 1839-1844 роках на місці старої дерев'яної церкви бул( збудована нова, однокупольна мурована святої великомучениця Варвари, яка теж збереглась до наших днів, але в дужої занедбаному стані і зараз реставрується.

За дослідженнями краєзнавця Г.Храбана, в Лебедині у 1822І році був малий Тарас Шевченко, він ходив з сестрою Катериною 1 на прощу в Миколаївський жіночий монастир. Тоді було! прийнято, щоб дівчата перед заміжжям, а Катерина Шевченко! саме збиралась вийти заміж в Зелену Діброву, ходили на прощу і в монастир. Крім того, малий Тарас зустрівся в чоловічому | Георгіївському монастирі зі старими ченцями, очевидцями] Коліївщини, які розповіли допитливому хлопчику про давні і події. Можливо, саме тоді в Тараса Шевченка з'явився інтерес до подій української історії, що пізніше виявився в йопИ знаменитій поемі 'Гайдамаки', де він згадує село Лебедині (Стаття ПХрабана 'ТТ.Шевченко був в Лебедині' в газеті 'Шполянські вісті' від 25 лютого 1989р.).

Крім православних церков, у нашому краї були також грекові католицькі і католицькі храми, але після невдалого польського^ повстання у 1833 році вони були поступово закриті, зокрема 1

? 11111. м і й костел в Буртах, а греко-католики переведені під щ нікім ю російської православної церкви, якою тоді керував

* п 11 и и Синод у Петербурзі, який повністю контролювався г м Гак у нашому краї припинила існування греко-

іинька, уніатська церква, яка для наших земляків назавжди ІНШИпась символом польського духовного поневолення

І «НІМІІШ

І і-ч н ьк ий уряд дозволяв будувати молитовні будинки, синагоги г їм, число яких значно збільшилось протягом XIX ст. в І >аях. Чимало їх проживало в Шполі і Буртах, менше — і н .«• >ві, Лебедині, Водяному, Лип'янці, Терешках. У Шполі ми п кінці ХІХ-на початку XX ст. збудували три синагоги: || |МІ< і шіась в центрі містечка. Нині це приміщення районного цінну культури Шполянського району. Друга — за кілька

• ?ні. метрів на захід, зараз в цій перебудованій будівлі М її іиться магазин 'Канцтовари' приватного підприємця

їй л ьч и ка, третя—в районі вулиці Корнійчука біля єврейського Цдонища. Ця синагога відвідувалась бідними євреями-

..... пиками, і до наших днів її споруда не збереглась. Були

|н іі( і.кі синагоги і в Буртах та Лебедині.

• ймс зі Шполою пов'язане ім'я відомого єврейського цадика Цтого) Арне (Ар'є) Лейба, який прославився як пророк і

(0|0)

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ
   ВІКТОР ШЕВЧУК
   ІСТОРІЯ ШПОЛЯНСЬКОГО КРАЮ
   частина друга
   У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Вони збиралися у валки біля волосної управи пісш поминального тижня, який наступав зразу за Великоднем* їхали в напрямку села Кримки, звідки виїжджали на знаменитій Чорний або Шпаковий шлях, що був тоді однією з головне ґрунтових доріг на Крим. Цим шляхом в ХУІ-ХУІЇІ ст. робиш набіги на Україну кримські татари. Подорож зі Шполи в КрЛ тривала близько трьох тижнів, тому що чумацькі воли тягЯ великі вози-мажі дуже повільно: до 25 верст за добу, а відстав до Перекопу перевищувала 300 верст. Іноді при навантажені солі на Перекопі чумакам доводилось ще тиждень стояти! черзі. Завантажившись сіллю, шполянські чумаки везли її пі Кременчук, у передмістя Крюків Посад, де продавали більїя частину солі оптом багатим купцям, а решту розвозилЯ продавали по селах Звенигородського і Черкаського повітів Потім у більших містечках купувати потрібні для господарств речі і повертались в Шполу. Якщо потреба в грошах була дуЛ великою, дехто з чумаків продавав і волів. За доброго волаИ 60-х роках XIX ст. можна було вторгувати 10 срібних рублів Цього було достатньо, щоб справити гарне весілля синові чі дочці. Для покупок дрібніших речей чумаки використовував срібні монети—полтинники номіналом 50 копійок, гривеннии — 10 копійок і двогривенники — 20 копійок. Дітям вдош давали дрібні мідні монети номіналом 1 копійка, яку в нароя звали шеляг, 3 копійки, яку прозвали гривня або алтин І російський манер, і 5 копійок. (Данилевський Г. Чумаки, К, 1992 р.).

З розвитком залізничного будівництва і поширення! використання паровозів чумацько-візницький промиса занепав, оскільки не витримав конкуренції з новим вида транспорту як за швидкістю, так і за обсягами перевезені вантажів.

У нашому краї інтенсивне залізничне будівництв розпочалось у 70-і роки XIX ст. і було пов'язане з іменем гра<і

4-і < ьіексійовича Бобринського (1829-1898), інниіш уже згадуваного Олексія Бобринського (1800-ІКИЙ, одружившись у 1821 році з Софією їм іріиною Самойловою, став співвласником великих ми г іа< пнів на Черкащині. Будучи правнуком російської і перини Другої, Володимир Бобринський після І '.і і іг і ербурзького університету зі ступенем кандидата іини/іко просувався по щаблях чиновницької кар'єри, і імиму віці в 1869-1871 роках був міністром шляхів мни Російської імперії. Вийшовши у 1871 році у * пін всю увагу зосереджує на управлінні своїм •И • • 11 м маєтком, де розбудовує цукрові заводи і виступає і - 'м будівництва Фастівської залізниці, яка б з'єднала ІІІ міною.

^! Тіроці залізницю було збудовано. Одночасно від станції 111 >< жладено залізничні колії до містечка Шпола. Нова • <и » станція Шпола належала Фастівській залізниці. У і ні миершилось спорудження іншої залізничної гілки:

? ні Христинівка—Шпола. (Княжев В. Адреса долі — ЩЩинамоя. Сміла, 2000, стор. 12). Таким чином Шпола і мім.і пою залізничною станцією.

і ір в Шполі збереглися перекази про будівництво у -мі XІX ст. залізниці від Христинівки до Шполи. Згідно

? їй рсказами, французькі інженери, які проектували МЦЮ, нібито планували спочатку її в напрямку

і инівка—Тальне—3 вени городка—Городище. ««••!»( щка тоді була повітовим центром Київської губернії. ?Міщиця Пелагея Урусова і єврейські торговці Шполи (ара французьким інженерам, і ті змінили свій проект, тим пройшла на кілька десятків кілометрів на південь від І планованого маршруту, а саме: через Єрки, Васильків, і, (ш маївку і Цвіткове. Таку Шполі на західній околиці ?І Уявилась ще одна залізнична станція під назвою

Дар'ївка, де на другому і третьому поверхах знаходилі кімнати для гостей, які приїжджали до Урусової. До недавнм часу в будинку знаходилась геріатрична лікарня. Цю теритої в народі згодом назвали Нижня Дар'ївка, оскільки ві знаходилась в зниженій частині місцевості, на відміну] території Верхня Дар'ївка, яка знаходилась на підвищ^ місцевості приблизно за 2 км на захід і де в середині XI) був збудований двоповерховий палац, який в кінці XIX] належав Пелагеї Урусовій. Серед старожилів Шполи до і пір існує переказ, що залізничну станцію збудувала поміщі] Дар'я, її іменем станцію назвали Дар'ївка. У місцевій пре минулі роки помилково приписували спорудження станції, Урусовій, хоча такої жінки взагалі не було, бо як з'ясував ав Цього нарису, заданими документів XIX століття в Державне! архіві Черкаської області, справжнє ім'я поміщиці Урусоі до заміжжя її прізвище Абаза, — Пелагея або Прасковія. І думку автора нарису, тут можливе таке пояснення. ПоміщЛ на ім'я Дар'я, але її справжнє прізвище Лопухіна, дійс| володіла землями Шполянщини приблизно в 1810-1830 рок а потім передала у 1830 році їх своїй дочці Катерині, яка згоМ вийшла заміж за генерал-майора Скородулі, а через 20 рок| продала їх у 1850 році генерал-лейтенанту Івану ОрлоГ котрий володів землями біля Матусова, при умові, що ті побудує в Шполі нову, кам'яну церкву на честь ?ізді Богородиці. За складеним планом головний престол церкі мав бути названий престолом Різдва Богородиці, а інші два -на честь священномученика Григорія з Вірменії та на пам'я^ про Григорія Потьомкіна Таврійського як першого російсько^ власника земель Шполянщини і Дар'ї Миколаївни Лопухіна матері Катерини Лопухіної-Скородулі. Таким чином, очевидні вдячна дочка хотіла зберегти пам'ять про матір. Проте Іва Орлов, купивши ці землі, свого слова не дотримав, хоч Катерина Скородулі продала йому свої землі на 30000 рублі]

< шм< тому що вона передбачала, що ці гроші

щ...... міс на будівництво нової кам'яної церкви в

ін//іі вин Л.Сказания о населенньїх местностях п уіч'і-пий К., 1864, стор, 411-412). Можливо, грошей |мімнм ін пистачило тому, що в 1851 році він почав ми иіп 11 у к | н > парні на окраїні Шполи, що мало дати йому ч * . * . г п Але нову кам'яну церкву в Шполі все-таки піші н 1859 році новим власником земель нашого * *. ш лром Абазою, який купив у 1858 році ці землі м . рпнарнею у вже згадуваного Івана Орлова. Саме іні інші побажання Катерини Скородупі, назвавши церкву мити рестол на честь Різдва Богородиці — пресвятої І ч н мшері Ісуса Христа, а один з престолів у новій ия м..« їй на пам'ять про Дар'ю Лопухіну. Через 32 роки, 11 ті .очка О.Абази Пелагея (після заміжжя вона взяла Ніні « пою чоловіка Урусова, сина відомого князя Ш иміІІ жив у Петербурзі і був радником російського рїпрй < )ісксандра Третього) новозбудовану залізничну . п., м дно, назвала Дар'ївкою на честь Дар'ї Лопухіної, мріщл ї жила на півстоліття раніше і ніяк не могла будувати ми ми і ш > Ш поли. Безграмотні селяни Шполи не могли знати ... * нього імені поміщиці Урусової, тому помилково щ мім їй ім'я Дар'я, тому що назву новій залізничній ,і и|.«нюнувала саме Урусова.

І і ниції Дар'ївка зупинялись не всі потяги, а лише ті, які ніші остей до Урусової, тому вона різко контрастувала Ц пн і о гою, тишею, благоустроєм в порівнянні з ІЦЧМОЮ станцією Шпола, на яку приїжджало багато . і • і. ш з інших губерній для обробітку цукрових буряків в Ц] ; раї. Весною станція Шпола була кожного дня Лишена юрбами заробітчан. Це була свого роду біржа праці, * рої н )чої сили. (Журнал 'По морю и по суше ' від 1895р. . шор.8).

Крім того, станція Шпола в кінці XIX ст. стає великим цеі вивозу пшениці, причому як в Росію, зокрема в Петербур і за кордон, зокрема в німецькі міста Гамбург і Данціг. Пшенй вирощували на продаж передусім в поміщицьких маєтках і Орлових. У кінці XIX ст. щороку зі станції Шпола, виво: більше 2 млн. пудів зерна, або більше 30000 тонн. (Андре* Юго-западньїе железньїе дороги. К, 1896, стор. 13). Крім зі станції вивозили багато цукру, який виробляв місце: цукрозавод. Станція Шпола належала до Фастівської залізі а Дар'ївка — до Південно-Західної. Розвиток залізничні транспорту сприяв прискоренню розвитку торгівлі та гроші справи. У великих містах з'являються комерційні банки, містечках — їх відділення. Проте в нашому краї їх спочатку було, тому гроші в позику надавали приватні особи — ли: Так, на початку 80-х років XIX ст. у Шполі було п'ять лихва] які позичали людям гроші під 3-6% на місяць, або 36—7] річних, залежно від суми позичених грошей. Такі практикувалась позика грошей під заставу рухомого майна, званий заклад майна, — худоби, дорогого одягу, коштовної або під заставу нерухомого майна — хати чи землі, так з] іпотека. Проте через наявність громадівського селянсь землеволодіння, коли заборонялась купівля-продаж земель] ділянок, іпотека поширювалось в нашому краї мало. Розв торгівлі сприяла і грошова реформа 1897 року, яка ввела в кредитні білети нового зразка і нові золоті монети вартістю 10 рублів. Для дрібних покупок продовжували використав; срібні монети. Інфляція була тоді невеликою, а ціни дос стабільними.

Сільське населення нашого краю збувало свої продукти базарах, найбільші з яких знаходились у Шполі і Буртах, жило чимало євреїв, які займались торгівлею. За спогад; українського історика Ф.Лебединцева (1828-1888 рр.), який у Зеленій Діброві і приятелював зі священиком Григорі

• .м Кирилівка, у якого наймитував певний час і„|мі. їїІсвченко, до його батька в Зелену Діброву м і.і іщ ин ті отець Г.Кошиць на шляху з Кирилівки в і !*• и, куди він возив на продаж сливи, яблука і іп и) напою кобилою і підводою правив майбутній ) III . пм> (Газета 'Шполянські вісті' від 7 квітня

і.кип о;пар протягом другої половини XIX ст. і шириш я, тоді він займав територію нинішнього мирну, мі подвір'ї базару встановили дерев'яні столи, ? і...., ірлми здощок, щоб можна було торгувати і в

....................... і коли утворюється грязюка. Згодом збудували

і н і і і і 111 лавки з підвалами. Великі базари бували в ?••••її їм місяць, по неділях, а невеликі — щосереди і минім Найбільші прибутки давала торгівля зерном, пні ? і /іобою. Останню продавали також на великому п і прогине. Не випадково засновники майбутньої н 1.1 к тої фірми брати Яхненки здобули свій капітал ми ш р. продажу худоби, яку вони, очевидно, скуповували і ми їм іарах у різних селах Звенигородського повіту, в .... ..і її Шполі, Буртах і Коротаному. Розвитку великих

• і іи них населених пунктах сприяло й те, що вони

..і пі. і. при великих ґрунтових дорогах: Шпола — на

(0|0)

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ

   ВІКТОР ШЕВЧУК

   ІСТОРІЯ ШПОЛЯНСЬКОГО КРАЮ.
   частина перша

У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Після приєднання земель нашого краю до Російської імп царський уряд поступово встановив свій контроль суспільним життям місцевого населення. Для цього запроваджено новий адміністративно-територіальний п територій на губернії і повіти. Більшість земель Шполян ввійшла до Звенигородського, Черкаського і Чигиринсь повітів Київської губернії. Основний масив цих земель нал на початку XIX ст. російському поміщику генерал-май Миколі Висоцькому, племіннику померлого в кінці XVII Григорія Потьомкіна, який постійно жив у містечку Злато тепер Новомиргород Кіровоградської області. Після см М.Висоцького його володіння були поділені між племінни Дарією Миколаївною, яка вийшла заміж за Федора Лопух^:та її дітьми — Катериною, Петром і Адріаном Лопухін Катерині Федорівні Лопухіній, яка пізніше вийшла замі генерал-майора Скородулі і більш відома під цим прізвищ дістались села Шпола, Васильків, Лозуватка, Тереш Ховківка, Сигнаївка, Мар'янівка і Кримки. Брати Петро і Адр Лопухіни 15 років володіли своїми землями спільно, а в 18 році розділились. Майор у відставці Петро Лопухін отрим' володіння Златопіль, Лебедин, Журавку, Листопадо Капітанівку, Капустине і дрібніші села, а його брат Адрі отримав Суху і Мокру Калигірки, Соболівку, Товмач, де в збудував свій головний маєток.

Новим великим земельним власником у нашому краї російський генерал-майор Олексій Петрович Орлов, який куп у 1811 році у Миколи Висоцького велике село Матусів, Бур та інші села, причому в Матусові генерал зробив сво резиденцію. Його син Іван купив у 1850 році у подруж^-Скородулі ще й села Шпола, Мар'янівка, Сигнаївка і Василькі

Села Лозуватка, Топильна опинились в руках ще одно російського вельможі — Григорія Голіцина, який у 1829 ро і і к миому раднику Івану Фундуклею, який пізніше і їм і мім губернатором, н ш гем і а сучасної Шполянщини незабаром перейшли і¹ і м м ? * 111 И11 соцького до рук багатьох нових землевласників. ІЖ М рої п село Веселий Кут з прилеглими до річки Велика и мни ми купив у Миколи Висоцького князь Кудашев. < н і () 11 ь га вийшла заміж за генерал-майора Бельського, іуиав в селі триповерховий поміщицький дім і біля иіфистив великий сад. У 1831 році Бельський збудував і і і їм я ну Покровську церкву, біля якої був похований м-ргі в 1832 році. І н 111 < и< її п кс село — Лип 'янку Висоцький продав дрібному пікv І Іетру Суходольському, після смерті якого в 1847 НІ її мішсником став його племінник Карл Ясенецький, а їм Мої о діти—Владислав, ЛюдовікіПроспер,які володіли

..... и> цих земель до 1917 року. (Похилєвич Л. Сказання о

и местностях Киевской губернии.К, 1864, стор. /ІЗ, 715).

Мані <птиче село Ярославка було куплене чиновником 11 Мі н о польським, але в 1837 році він продав його Івану ник і.кому, який служив у Київській духовній консисторії, ми Андрій зробив блискучу кар'єру, був камергером і поре і>кого двору в Петербурзі й отримав дуже високий мін цивільних чинів імперії. Він також став відомим іНи.ким поетом. Саме Андрій Подолинський побудував у пінці великий маєток, в якому в 1850 році у нього нгя син Сергій — майбутній відомий економіст і ми, що сприйняв згодом деякі соціалістичні ідеї. ІНШІ села сучасної Шполянщини також неодноразово » продувались поміщиками. Особливо активізувався цей цім у другій половині 50-х років XIX ст., коли стало відомо Підготовку царем Олександром Другим земельної їй Деякі поміщики, боячись звільнення селян від

кріпацтва і втрати дешевої робочої сили воліли за краї отримати гроші і переїхати жити до міста. Так, Адріан Лопух продав Соболівку, Товмач й інші села Дмитру Бенардакц його племінник Микола, син Петра Лопухіна, продав вели село Лебедин в 1854 році судді Чигиринського повіту Йосіс Роговському. (Державний архів Черкаської області (ДАЧі фонд 420, опис 1, справа 705, аркуш 5). Іван Орлов в 1 році продав статському раднику Олександру Абазі майбутньому міністру фінансів Росії — за півтора мільйо рублів 18500 десятин землі з селами Шпола, Мар'янів: Сигнаївка і Васильків.

Ще раніше, в 1850 році, графиня Софія Самойлова, до племінника Григорія Потьомкіна Олександра Самойлова, в 1821 році вийшла заміж за Олексія Олексійови| Бобринського — внука імператриці Катерини Другої і фаворита Григорія Орлова, купила у Петра Лопухіна 96 десятин землі з селами Журавка, Капітанівка, Листопадові зробила в Журавці своє головне управління в Чигиринсько повіті. Головні володіння Софії Самойлової-БобринсьЦ площею 24200 десятин землі знаходились навколо містечг Сміла (Амфітеатров О. Смілянщина. К, 1893, стор. 61).

Як бачимо, у першій половині XIX ст. у нашому кр безроздільно господарювали російські і частково польсц поміщики, вони були повними господарями долі кріпосн селян, яких неодноразово перепродавали разом з землями, яких жили ці селяни.

У пошуках шляхів збільшення доходів багато поміщик запроваджувало нові форми повинностей для селян. Та? власниця Шполи і прилеглих сіл Дар'я Лопухіна в 1827 ро запровадила земельні сервітути — обмежене платн користування селянами поміщицькими землями. Вона ввелі плату для селян за прогін їхньої худоби через поміщицькі земі^ і плату за проїзд через ці землі, що викликало велик ні. 1111 >і селян. А її дочка Катерина Скородулі змушувала

ІІдробляти панщину від 3 до 6 днів на тиждень.

щшш архів Київської області (ДАКО), фонд 11, опис ' 12, аркуш 41).

......... , частина дворян як додаткове джерело прибутків

| [йші і мануфактури — промислові підприємства з ? Працею селян-кріпаків. Та ж Дар'я Лопухіна в 1812 ІІдкрила в Шполі ткацьку мануфактуру, де на 12 нпмшх ручних верстатах 24 робітники-кріпаки

»111 и і юлотняні вироби. Але низька продуктивність праці ми. іабаром до закриття цього підприємства. Щ N.ший прибуток почали давати зовсім нові підприємства -, і ірііі, які виробляли новий для тих часів продукт —

...пі і іукор. У 1844 році першу цукроварню в наших краях Ш власник Матусова Іван Орлов. Це була споруда на

іиих сваях, покрита очеретом. Буряки підвозили волами, • мі.і.- кіньми. Подрібнювалась сировина великою [ і|шмііою тертушкою, яку крутили коні. Варили і

м .пі їм сироп в казанах, одержуючи за добу всього мішок (Пприлюк П. та інші. Історія становлення та Щку Матусівського цукрового заводу. Черкаси, 1994,

Щ Іван Орлов збудував ще одну цукроварню — на
[ці 111 поли в 1851 році, землі біля якої він щойно купив у
.... и ( кородулі (Лопухіної).

[|46 році почала працювати цукроварня на північній ми і <• на Лебедин, яке належало тоді Петру Лопухіну, сину і|ш і Дар'ї Лопухіних. Проте поміщик не мав достатньо Н і н я будівництва підприємства, тому уклав угоду з . Ьісим купцем Абрамом Бродським, батько якого Марк ІИВ раніше в містечку Броди в Західній Україні, але ^ у в Ілатопіль і змінив прізвище на Бродський. Завдяки «п м цукроварню було швидко збудовано і невдовзі її (ірем, бо бути власниками землі за законами тодішньої

Російської імперії євреї не могли, став брат Абрама Із Бродський, який до 1875 року жив у Златополі, де була й головна контора. Саме завдяки йому родина Бродських ст однією з найбагатших в Російській імперії, а син Ізраїля Л Бродський отримав титул цукрового короля Росії. (Сарбей Історія України. К., 1996, стор. 112). Згодом Ла Бродський переселився в Київ, де прославився також с благодійністю — будував лікарні, притулки, чайні, читал синагоги. А після смерті Лазаря Бродського в 1904 році заповів Києву 1000000 рублів, половина з яких пізніше б? витрачена на спорудження першого в Україні критого ри: — Бесарабського, який існує і до наших днів.

На всіх заводах більш як чверть століття використовувал вогнева система — казани, де варився цукровий сир; розігрівалися вогнем від спалювання дров. Це призводил великих вирубок лісу біля Шполи, Матусова і особливо Лебедином. Саме в ці часи було остаточно розшматов прадавній Лебединський лісовий масив, позначений на ка Боплана XVII століття, від якого залишились розрізи частини, які згодом отримали назву Шполянськй Лебединський, Кримчанський і Грабський ліси. За деякг даними, Грабський ліс звався в XIX ст. Графський, бо нале графові Бобринському. А села Лебедин і Журавка, які ранії знаходились посеред лісу, тепер розташовувались посер городів і лук.

Крім цукрового заводу, в Лебедині діяла також винокур на західній окраїні села, збудована у 1860 році. На н працювало 18 осіб, які за рік переробляли понад 500 тог зерна, з якого викурювали 18500 відер горілки, продаж я: приносив поміщику додатковий прибуток. Але з введенн державної монополії на торгівлю у 80-х роках XIX ст. винокур закрили. (ДАЧО, ф. 697, оп. 1, справа 146, арк. 45).

На новозбудованих цукрових заводах, винокурня

початку працювало багато кріпосних селян, але м|мі|ии)і реформи 1861 року почала різко зростати її їммі.понайманих працівників, які були більше ? іг м і її і н- іультатах своєї праці. Одночасно в 60-70-х роках ті цукрових заводах відбувались великі технічні встановлювались парові двигуни, * . пійся механічний спосіб очищення соку — -1. ти чого встановлювались великі сатураційні казани, І = іі її и 111 той при добуванні соку замінювались дифузійним м Проте умови праці на заводах через велику щщ >і< м | >< >6очого дня і відсутність заходів з охорони праці ш мі. . п.іжкими. Лише в 1897 році робочий день обмежили мої 1,5 години. Було встановлено 66 неробочих днів і2 неділі і 14 святкових днів. Але оплачуваних і мі 11с (>уло. Не існувало й пенсій, виплат по безробіттю н пороби.

і ні. і мі ми сталися в житті селян нашого краю після і іиюсногоправав 1861 році. Особливістю земельної ! і ні п.і Черкащині, як і на всій Правобережній Україні, >шм нигідніші її умови для селян. Це було спричинено і іймнмм в Польщі з метою відокремлення від Російської м ,.її м якому взяли участь деякі поміщики-поляки, що

і и її Україні. З метою їх покарання розмір викупних

ні ипі і слян за землю зменшувався на 20%, а уставні 11 які укладалися між поміщиками і селянами щодо п г ісмсль тепер зразу перетворювались на викупні акти. т пінних відрізків земель на користь поміщиків в нашому п« їм не було. У результаті цього у володіння селян Нін на дещо більша кількість поміщицької землі. Так, і їм над, у володіння селян Шполи перейшла приблизно мий и.'їх колишніх поміщицьких земель. Проте, в цілому, і і. отриманої селянами землі була не дуже великою і шикипсі» від 3 до 5 десятин на двір. Так, селяни Шполи

отримали на один двір по 4 десятини 1200 сажнів корінно наділу, за який треба було сплатити викуп сріблом або відроби у поміщика 90 днів, у тому числі 54 влітку і 36 взимку, селяни Матусова отримали в середньому по 3 десятини, за я мусили сплатити поміщику генерал-лейтенанту Іва Олексійовичу Орлову більше 133000 рублів сріблом. (ЦАІй ф. 804, оп. 1, спр. 1890, арк. 25, 26).

Отриману землю селяни не могли продавати, тому що во була оголошена власністю сільської громади — усіх жител села. У кожному селі створювались органи місцевої самоврядування — сільські сходи дорослих чоловіків сел які обирали сільського старосту та писаря. Жителі кіль' прилеглих сіл об'єднувались у волость, органами управлінн якої були волосне правління, волосний старшина і писар. Н сучасній території Шполянщини і суміжних землях у 60-і рок XIX було утворено 6 волостей. У складі Звенигородсько; повіту були такі волості: Шполянська, до якої входили містеч Шпола і села Сигнаївка, Мар'янівка, Кримки, Водян Васильків, Устимівка, Ховківка, Терешки; Стецівська з села^ Стецівка, Іскрене, Кам'януватка, Скотареве, Капустин Козачанська в складі сіл Козацьке, Лозуватка, Топильн Княжа, Георгіївка та інші і Мокро-Калигірська, до якої входил села Антонівка, Глиняна Балка, Витязеве, Коротане, Кавунівк Соболівка, Товмач, Ярославка. У складі Черкаського пові на території сучасної Шполянщини було утворено дві волост Матусівську в складі сіл Матусів, Станіславчик, Куцівка Макіївка і Вязівську, до якої війшли містечко Бурти і сел Надточаївка, Сердегівка і В'язівок. Та ж частина нашого краю³що була в складі Чигиринського повіту, ввійшла до склад Лебединської волості — села Лебедин, Журавка, Турія і Буд Макіївська і Златопільської, зокрема села Лип'янка Межигірка, Веселий Кут і Нечаєве. (Список населенньїх мес Киевской губернии. К, 1900).

(0|0)

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ

НАЙВАЖЛИВІШІ ПОДІЇ ІСТОРІЇ ШПОЛЯНЩИНИ

6000-5000 років тому — життя трипільських племен на території нашого краю.

26002300 років тому — скіфські племена кочують територією Шоплянщини.

1700-1400 років тому — заселення земель нашого краю слов'янськими племенами антів (прямими предками українців).

ІХ-початок XIII ст. — Шполянщина є прикордонною територією Київської Русі, на яку часто нападають різні кочовики зі сходу;

1240 р. — нашестя монголо-татарського війська Батия.

1362-1569 рр. — Шполянщина перебуває в складі Великого князівства Литовського. Перша згадка в історичних документах про село Лебедин (в середині XV ст.).

1482 р. — перший великий набіг кримських татарів;

1569-1648 рр. — наш край під владою Речі Посполитої. Виникнення багатьох нових населених пунктів (біля лісових масивів). Збільшення кількості козаків. Перша згадка назви Шпола (в кінці XVI ст.).

1648-1679 рр. — Шполянщина перебуває в складі Української козацької держави.

середина XVII ст. -— заснування Свято-I соргіївського чоловічого монастиря в с.Лебедин — оплоту православної віри в нашому краї протягом 200 років.

70-80-і роки XVII ст. — період Руїни. Збезлюднення нашого краю.

1714 р. — повернення польських феодалів. Перехід и'мель краю у володіння магнатів Любомирських.

20-60-і роки XVIII ст. — велике зростання кількості населення Шполянщини. Розорюваний цілинних земель. Виникнення нових населених пункт* і відродження зруйнованих.

1768 р.—участь жителів краю в повстанні Коліївщина.

кінець XVIII ст. — заснування Лебединської о Свято-Миколаївського жіночого монастиря.

1793 р.—приєднання земель Шполянщини до Російської імперії. Перехід земель нашого краю володіння до нащадків російського сановник і Г.Потьомкіна (М.Висоцького, згодом — до Д.Лопухпин та інших).

1818 р.—за сприяння поміщика Олексія Орлова н Матусові збудовано кам'яну Вознесенську церкіл (найдавніший кам'яний храм Шполянщини, яким зберігся до наших днів).

40-і - початок 50-х років XIX ст. — будівництію перших цукрових заводів в Матусові, Лебедині і Шпоні,

середина XIX ст.—російський поміщик О.Абап» створює дендропарк на західній околиці Шполи, посерс д якого будує двоповерховий палац.

1861 р.—відміна кріпосного права. Селяни отримують землю у власність.

1866 р.—Шпола стає волосним центром Звенигородського повіту Київської губернії.

60-70-і роки XIX ст.—відкриття в селах краю перших початкових російськомовних шкіл N Надточаївці, Станіславчику, Матусові, Буртах, Шполі Лебедині і перших лікарень у Матусові, Лебедині Шполі.

1875 р.—після майже 40-річного будівництва завершено спорудження Успенської церкви у селі Сигнаївка — храму, який мав найоригінальніш архітектурну форму в нашому краї,

170

1891 р. — з завершенням будівництва залізничної гілки Христинівка—Шпола (ще раніше — залізниці від Цвіткового до Шполи) Шпола перетворилась у великий центр вивозу пшениці та значний ринок найманої робочої сили.

1906 р. — революційні виступи селян і найманих працівників в Лебедині, Товмачі, Топильній, Матусові, Станіславчику, Буртах.

1917 р. — розгортання Української революції в нашому краї. Формування загонів 'вільного козацтва'.

1920-1921 рр. — встановлення влади Комуністичної партії більшовиків.

1923 р. — Шпола стає районним центром (з 1923 р. — у складі Київської області).

1929 р. — у Шполі відкрито меблеву фабрику. Початок масового утворення колгоспів у селах району.

жовтень 1930 р. — вийшов у світ перший номер районної газети 'Шлях колективіста' (нині 'Шполянські вісті').

1932-1933 рр. — голодомор на Шполянщині. Перша хвиля масового нищення церковних храмів.

січень 1937 р.—видав першу продукцію Лебединський насіннєвий завод;

1937-1938 рр.—пік сталінських репресій на Шполянщині (розстріляно поетів С.Бена і О.Влизька).

жовтень 1938 р. — Шпола отримує статус міста.

кінець липня - початок серпня 1941 р. — окупація Шполянського району німецько-фашистськими військами.

січень-березень 1944 р. — запеклі бої за визволення території Шполянщини від окупантів.

1944 р. — у Шполі відкрито музичну школу, створено районний відділ шляхового будівництва (нині райавтодор),

171 молокозавод і засновано Шполянський державний мл ин 11 1965 р. — харчокомбінат, з 1978 р. — завод продтовари |

січень 1954 р. — Шполянський район увійшов до складу новоутвореної Черкаської області.

кінець 50-х-60~і рр. XX ст. — масова електрифікацій усіх населених пунктів району. Початок телетрансляцт (1959 р.).

1964 р. — у Шполі збудовано стадіон 'Колос' і кінотеатр 'Космос'.

60-70-і рр. XX ст. — велике будівництво шкіл, дитсадків, будинків культур та доріг з твердим покриттям Масове будівництво індивідуальних цегляних будинків | усіх населених пунктах Шполянщини. Початок спорудження багатоповерхових будинків в Шполі. Значні меліоративні роботи в районі.

1966 р. — відділившись від районного харчокомбінату самостійним підприємством стала Шполянськл кондитерська фабрика.

1967 р. — територія Шполянського району остаточно сформувалась у межах, які існують дотепер. На південній околиці Шполи почав працювати машинобудівний завод запасних частин.

1970 р. — відкрито лозуватський дендропарк, створений за проектом І.Гегельського.

1976 р. — у Шполі в районі Верхньої Дар'ївки завершено будівництво нової районної лікарні, якій було присвоєно ім'я знаменитих лікарів братів Михайла й Олексія Коломійченків. Відчинив двері для перших учнів Шполянський навчально-виробничий комбінат.

1977 р. — Шполянська фабрика перейшла в нове чотириповерхове приміщення.

80-і роки XX ст. — інтенсивне будівництво освітніх закладів, зокрема шкіл в Лозуватці, Лип'янці, Шполі

(школа №2), Журавці, Товмачі, Буртах, Мар'янівці, доріг з асфальтовим покриттям, житла для робітників по вулиці Піонерській у Шполі.

1987 р. — у Шполу по трубопроводу підведено природний газ. Початок газифікації району.

серпень 1990 р. — завершено будівництво за спеціальним проектом нової школи в с.Сигнаївка — однієї з найкращих у Черкаській області.

1 грудня 1991 р. — переважна більшість виборців (більше 96%) Шполянського району проголосувала на всеукраїнському референдумі за підтвердження Акту проголошення незалежності України.

90-і рр. XX ст. — перехід підприємств району до роботи в умовах ринкової економіки. Демократизація суспільно-політичного життя. Релігійне відродження в районі. Різке збільшення кількості релігійних громад різних конфесій.

1994 р. — Шпола відзначила 400-річчя. У міста з'явилися власні герб і прапор.

1996 р. — збудовано об'їзну автомобільну дорогу навколо Шполи.

1998 р. — жителі району вперше взяли участь у виборах депутатів до Верховної Ради за новою, мажоритарно-пропорційною виборчою системою. Вперше було обрано голів сіл і міста Шпола народним голосуванням.

1999р. — початок реформування колективних сільськогосподарських підприємств (колишніх колгоспів) у господарські товариства на основі приватної власності на землю. Завершення будівництва Свято-Миколаївської церкви у Шполі. Відкриття у Шполі філії Черкаського інституту управління — вищого навчального закладу

172

173

недержавної форми власності. У Шполі запрацював власний телевізійний центр.

Початок XXI ст. — стабілізація і поступове піднесення економіки району.

грудень 2001 р. — Всеукраїнський перепис населення зафіксував кількість населення в Шполянському районі майже 52000 осіб, у Шполі — понад 19400 осіб.

2003 р. — святкування 80-річчя з часу створення Шполянського району. Затвердження герба і прапора району.

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ
З ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО
(ст.13-17)

річки Шполки. Жило тут чимало ковалів, які збудували біля своїх жител, де зараз кафе «Бриз», кілька кузень і підковували коней, які перевозили різні вантажі.

Саме в Шполі в 1725 році в сім'ї власника заїжджого двору Ребе Барука народився син Арне Лейб, котрий згодом прославився як цілитель і пророк і був оголошений єврейськими священиками святою людиною—цадиком на прізвисько Зайде (дідусь). (Газета «Шполянські вісті» від 21 березня 2001 року).

Вигідне економічне розташування Шполянщини між двома торговими центрами Уманню і Златополем сприяло економічному розвитку краю. У другій половині XVIII ст. інтенсивно розорюються степові ділянки, на яких починають вирощувати зернові культури.

Новим економічним явищем у цей час стало виникнення таких підприємств як буди, де виготовляли поташ—технічну соду, деревне вугілля і дьоготь, яким змазували осі коліс возів, та майдани, де виготовляли селітру — необхідну речовину для виготовлення пороху, без чого неможливе було використання вогнепальної зброї. Промислове виробництво цих речовин вимагало великої кількості деревини, яку випалювали спеціальним способом. Багато буд у XVIII ст. збудували в Лебединському лісі. Згодом на вирубаних площах виникли села. Одне з них — Буда-Макіївка (сучасного Смілянського району), яке знаходилось в Лебединському лісі. За версією краєзнавця І.Гуріненка, в селі Бурти у XVIII ст. існував майдан — підприємство по виробництву селітри. На великих розрівняних площах випалювали багато деревини, щоб отримати попіл—сировину для отримання селітри, а з неї— пороху. На думку І.Гуріненка, слово бурти означає великі купи деревного попелу, а розорані пагорби біля сіл Бурти, Цвіткове і В'язівок є залишками давніх майданів.

В цілому, в 20-х - на початку 30-х років XVIII ст. життя

н н слсння в Подніпров'ї вважалося вільним, оскільки в Пільгові роки» нові поселенці взагалі не сплачували податки, і і ту не випадково на південній межі земель нашого краю, на Правому березі річки Велика Вись на відстані всього 8 верст іиникло два поселення з однаковою назвою — Гуляйполе, 11 >* > і о, гуляй, людино, на вільній землі, на вільному полі. Згодом Одне з цих поселень перейменовано на Златопіль, а друге — ні Я нопіль, воно знаходиться на південь від села Веселий Кут на відстані майже 10 км (зараз це територія Кіровоградської області).

У 30-40-і роки XVIII ст. становище починає змінюватись, і Іольські феодали починають вимагати з українських селян Сплати оброку — натурального або грошового (чиншу), а в деяких місцевостях створюють фільварки — великі господарства, в яких селяни змушені відбувати панщину. На 11 Іполянщині переважним став грошовий чинш, розмір якого постійно зростав.

Частина невдоволених селян починає тікати в ліси і створювати повстанські загони. їх учасників згодом назвали гайдамаками. Чимало їх було в лісі навколо села Лебедин, де в хащах і ярах вони створили табори, в яких зберігали зброю і харчі. Загони гайдамаків, нараховуючи 100-200 осіб, швидко пересуваючись па конях, робили раптові напади на маєтки поміщиків, резиденції магнатів і руйнували їх, а документи палили. І Іайбільш ненависних шляхтичів карали на смерть, а майно грабували. Так, у кінці 30-х років XVIII ст. в Лебединському лісі з'явились перші гайдамацькі загони. А вже в 1750 році гайдамацький загін на чолі з Олексієм Майстренком вступив в Лебедин, вигнав шляхтича Вержинського з його маєтку, садибу зруйнував, а збіжжя, худобу і реманент роздав селянам. (Лома О. Гайдамацький рух на Україні 20-60-х рр, XVIII ст. К., 1965, стор 76).

Для боротьби з повстанцями польські магнати з'їхались на

нараду в м.Бар і утворили своє об'єднання — Барську конфедерацію, військові загони якої рушили на Черкащину, руйнуючи православні церкви, катуючи священиків і селян. Ці дії переповнили чашу терпіння українців і в травні 1768 року під Чигирином розпочалось могутнє гайдамацько-селянське повстання на чолі з Максимом Залізняком. Його згодом назвали Коліївщиною. Головні сили повсталих рухались на Черкаси, потім на Смілу, Корсунь, Лисянку і Умань. А на Шполянщині утворювались дрібніші повстанські загони на чолі з місцевими отаманами, які громили маєтки польських шляхтичів і вбивали їх. Так, жителі Шполи утворили загін на чолі зі Степаном Головацьким і Савою Плиханенком, який спочатку налічував всього 11 осіб і згодом рушив в бік Корсуня. Жителі Лебедина вступали до загонів під керівництвом Івана Тарана та Мирона Губи. В останнього в загоні було понад 80 чоловік. За переказами старожилів, гайдамацькі загони проходили з Лебедина через Шполу на північ яром біля села Топильна, рухаючись до села Воронівка і до Городища. В яру повстанці зупинились на перепочинок. З того часу населення прозвало яр біля Топильної Гайдамачим яром. Ця назва збереглась донині. Загони гайдамаків зупинялись також в Зуєвому, Плоскому і Карюковому лісах між селами Васильків і Скотареве. В яру під Васильковим ще в середині XX ст. старожили показували ями, де колись нібито були гайдамацькі землянки. У них можна було знайти багато черепків посуду, в якому гайдамаки варили їжу. (Стаття С.Різника «Гайдамаки в Карюковім' в газеті «Шполянські вісті» від 12 травня 1993 р.).

ІІа визволеній території Шполянщини в селах почало відновлюватись козацьке самоврядування на чолі з виборними отаманами. Проте через підступність командирів російського війська, яке в цей час вступило на територію нашого краю, повстання українців було придушено, а керівники повстанських загонів передані на суд польській владі, яка їх стратила. Серед страчених був і Степан Головацький зі Шполи. (Нашрідний край. Хрестоматія. К, 1993, стор. 183). Але деякі повстанські загони иміжували діяти ще певний час. Наприклад, загін лебединця ІИропа Губи відійшов в район містечка Сквири і продовжував іфотьбу до квітня 1769 року. З часом усі гайдамацькі загони були иоиромлені, і в нашому краї знову безроздільно запанувала ііимд і.ка шляхта.

Про ці події в нашому краї згадує в поемі «Гайдамаки», Написаній 1841 року, Т.Г.Шевченко. Цілий розділ поеми він назвав и.оедин», розповідаючи, що саме в лебединський монастир Ярема привіз свою наречену Оксану на лікування. Проте, як нам Фі і відомо, цього Ярема зробити не міг, бо жіночого монастиря і ОД І тс не було, був лише чоловічий Георгіївський монастир, куди і шок не допускали. Але про цев 1841 році Т.Г.Шевченко не знав, І Іо В XIX ст. більшу славу мав дівочий Миколаївський монастир, ііснований вже після Коліївщини, тому і вийшла така історична Неточність у поемі «Гайдамаки».Ша це, зокрема, вказував ще уманський краєзнавець Г.Храбан. (Газета «Шполянські вісті» щід 25 лютого 1989 р.).

Хоча після придушення Коліївщини в наш край повернулись і и ільські феодали, та вони мусили дещо пом'якшити своє ставлення цо українських селян, боячись нового вибуху народного гніву, (окрема на Шполянщині, не створювали фільварків, а головною і юнинністю лишився грошовий чинш.

Згідно з російсько-польською угодою 1768 року, поляки перестали руйнувати православні храми і погодились не і іерешкоджати будівництву нових церков і монастирів. Так, власник юмель нашого краю Ксаверій Любомирський погодився в 1779 році продати за 30 рублів ділянку землі в лі<?і біля села Лебедин к і льком черницям, які вирішили заснувати тут жіночий монастир біля річки Гептурки, що впадає в Турію. Київський православний митрополит схвалив задум черниць і вручив їм на благословіння ікону святого Миколая, тому монастир згодом назвали Миколаївським. Незабаром в лісі виросли дві Дерев'яні церкви: Миколаївська і Варваринська та келії для черниць. У 1798 році Миколаївську церкву розібрали і на її місці в 1800 році спорудили

більшу дерев'яну церкву, яка збереглась до наших днів. Нині вона є найстарішою церквою на Шполянщині.

Також розгорнулось будівництво дерев'яних православних церков в селах нашого краю на кошти селян. Так, у 1769 році збудовано Миколаївську церкву в Сигнаївці, у 1777 році — Михайлівську церкву в Мар'янівці, у 1773 році — Дмитрівську церкву в Антонівці і церкву Іоанна Златоуста в Надточаївці, у 1781 р. — Іоанно-Богословську церкву в Лип'янці. У Шполі збудовано дві церкви — Троїцьку в 1784 році і Миколаївську в 1786 році. Проте найбільше нових церков названо Покровськими — в Терешках, збудовану в 1777 р., Товмачі і Межигірці, збудовані 1787 року, що пояснювалось великим шануванням Покрови-Богородиці як традиційного давнього козацького свята.

Ці факти свідчили про ослаблення впливу Польської держави на духовне життя населення нашого краю, який адміністративно входив до Київського воєводства з центром у місті Житомир. Підірвана Коліївщиною Річ Посполита стала об'єктом постійного втручання у її внутрішні справи з боку Росії, Австрії та Прусії, які в 1772 році здійснили перший поділ її території між собою. Очевидно, відчуваючи близький крах Речі Посполитої, деякі магнати почали продавати свої землі російським вельможам. Так, у 1787 році Ксаверій Любомирський продав усі свої земельні володіння в Подніпров'ї, в тому числі і територію Шполянщини, російському князеві Григорію Потьомкіну за 2 мільйони срібних російських рублів. Після смерті Потьомкіна в 1791 році його володіння були розділені між його нащадками. Більшість земель Шполянщини перейшла до його племінника генерала М.Висоцького, який своєю резиденцією вибрав місто Златопіль.

У1793 році Росія і Прусія здійснили другий поділ території Речі Посполитої, внаслідок якого всі землі Шполянщини опинилися у складі Російської імперії. Розпочалася нова сторінка в історії нашого краю.

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ
З ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО

цього свідчать і туманні перекази, які збереглись в памми старожилів Шполи, що нібито в далекі давні часи по річці Шполці плавали великі кораблі. Очевидно, тут має місце перебільшення, тому що по болотистій Шполці великі кораблі рухатись не могли, але невеликі дерев'яні човни тягти за допомогою фізичної сили все-таки можна було. Можливо, для цього згодом було викопано річковий канал між сучасним селом Сигнаївка і Шполою, а це не дуже велика відстань — майже 8 кілометрів. Крім того, глибина рік в ті давні часи була все-таки більшою, бо з часом річки поступово замулювались у зв'язку з інтенсивним розорюванням берегів протягом десятків століть та розмивом орних грунтів.

Занепад торгового шляху стався, очевидно, в кінці ЇХ ст,, коли через наш край пройшло зі сходу в Європу кочове плем'я угрів, частина якого певний час жила і на території Шполянщини. Про це свідчить те, що річка Гнилий Тікич довгий час називалася Угорський Тікич.

Після відходу угорців наш край знову починає інтенсивно заселятись слов'янськими племенами, які відомі в документах під назвою поляни і уличі. Саме плем'я полян стало ядром формування могутньої держави, яка згодом дістала назву Київська Русь. Проте мирний період життя в нашому краї виявився короткочасним, бо протягом X - на початку XI ст. відбуваються часті напади нових кочовиків — печенігів, а з середини XI ст. — половців. Тому територія сучасної Шполянщини в Х-ХІІ ст. поступово безлюдніє, населення переселяється на північ, в більш лісисті райони, куди кінноті печенігів і половців було важче добратися. Наш край стає прикордонною територією Київської Русі. Для оповіщення про напади кочовиків князі будували сторожові пункти, один з яких, можливо, знаходився на території сучасного села Сигнаївка. У таких умовах господарське освоєння земель нашого краю було утруднене. Саме тому археологічних

і ггои періоду Київської Русі тут і не виявлено. Проте ще ПІлмнош лиха зазнали землі Шполянщини в 1240 році, коли П гін мій же повністю спустошені навалою монголо-татарського ним ька на чолі зханом Батиєм. Землі на південь від річки Рось 11 »< гільки збезлюдніли, що їх стали називати Диким полем, м. кільки тут водились лише дикі тварини. Лише через 100 років, з входженням цих територій до складу Великого і ті іівства Литовського, починається нове господарське 0і носння земель. З'являються невеликі села, часто серед ПІ0ОВИХ масивів, які покривали значну частину території краю. ( йме так в середині XV ст. виникло село Лебедин, жителі якого 11 ючатку займались полюванням і збиранням дарів природи, а ігодом землеробством і скотарством. Великі природні багатства приваблювали поселенців з інших земель. Крім того, влада Литви тут була не дуже міцною, і людям жилось вільно. 1 Іодатки не сплачувались. Адміністративно територія нашого краю з 1471 року знаходилась в складі Київського воєводства, яким керував литовський чиновник — воєвода. З часом литовські феодали починають проникати в землі нашого краю і прагнуть підкорити місцевих селян. Але цей процес було зірвано початком систематичних набігів кримських татар (з 1482 року) на українські землі. Боячись за своє життя, литовські феодали не наважувались жити тут тривалий час. Та й для українських селян життя знову стало набагато небезпечнішим. Тим більше, що саме через територію Шполянщини проліг відрізок так званого Чорного шляху, по якому татари близько 250 років здійснювали напади на Україну. Він починався у верхів'ї річки Інгул і проходив на північ повз територію сучасного міста Новомиргород (Кіровоградщина) і сучасних сіл Нечаєве, Водяне, Кримки, Мар'янівка, Васильків, Терешки, Лозуватка, через Шполу в напрямі Звенигородки, а далі — на Поділля. Литовські воєводи виявились нездатними організувати гідну відсіч новим нападникам, тому в таких

умовах з кінця XV ст. на землях Середнього Подніпров'я, в тому числі і Шполянщини, починає формуватись нова соціальна група людей — козацтво — вільні озброєні люди, які в XVI ст. стали головною силою в боротьбі проти нападів кримських татар і їхнього союзника — султанської Туреччини.

КІЛЬКІСТЬ козаків стала особливо зростати після 1569 року, коли Литва і Польща об'єднались в одну державу — Річ Посполиту, а всі українські землі опинились під владою ПОЛЬСЬКИХ феодалів, які відразу стали запроваджувати кріпосне право. Селяни тисячами тікали в малозаселені землі на південь від річки Рось, які називали на той час пустинями. Заселення тривало до кінця XVI і протягом XVII ст. Саме в цей період виникла переважна більшість населених пунктів Шполянщини, зокрема Капустине, Скотареве, Соболівка, Надточаївка, Позувахка, Лип'янка, Водяне, Товмач, Тоиильна. Проте, що ПСрШИМИ жителями нових П0<Xнень були саме козаки, свідчить і те, що й досі в ІІІиолянському районі поширені козацькі Прізвища, зокрема Козаченко, Козачук, Лтаманенко, Курінний, Осавуленко, Січкар, Слободянин* Осадчий, Хуторний, Запорожець, Джура, Кошовий, Обозний.

І Ісрміі жителі нашого краю будували хати з дерева, глини і очерету, якою було дуже багато на берегах болотистих рік Шполки і Гнилого Ташлика. Як правило, спочатку в землю закопували стояки-стовпи по кутках будівлі і в проміжку між ними, потім з'єднували стовпи між собою жердинами, хмизом, очеретом та скріплювали глиняними валиками. Зовні і всередині ще раз вимазували стіни глиною. Дах робили з очерету. Таке ЖИТЛО мало одну-дві кімнати і обов'язково — піч. Називали його куренем або хворостянкою. Оскільки твердої державної влади годі не було, поселенці на сходках обирали громадське самоврядування на чолі з виборним отаманом. Усі важливі справи розглядались саме на сходках, зборах, користуючись при цьому нормами звичаєвого права — неписаними правилами поведінки людей в суспільстві, які складались І ют п ями. Зокрема, в той час трудові засади були головними ЩОДО визначення права на землю. Тому, якщо ділянка цілинної ІЄМЛІ була освоєна новим поселенцем, вона ставала його їласністю і передавалась у спадщину дітям. Ліс і луки Нажались власністю громади села і ними користувались ( пільно. Першими господарськими заняттями поселенців у XVI

I і оули, очевидно, полювання, рибальство і збирання різних царів природи в лісах, які покривали тоді значні території

II Іполянщини. Найбільшим був Лебединський ліс, який сягав иа п івдні берегів річки Велика Вись. Згодом поселенці почали займатись землеробством, вирубуючи під поля ділянки лісу і розорюючи степ, та тваринництвом. Поширеним заняттям стало і бджільництво. Багато ремісничих виробів вироблялось в селах, торгівля була розвинута мало, тобто господарство було переважно натуральним.

Усі землі Шполянщини в XVI - на початку XVII ст. перебували формально в державній власності, так звана Королівщина, а не у власності польських магнатів чи шляхти, як це було на більшій частині Правобережної України. (Історичний атлас. Україна ХУІ-ХУПІ ст, К, 1998, стор. 4-5). Це робило життя селян значно вільнішим. Фільварків і панщини тоді не було, що робило наш край дуже привабливим для переселенців з інших українських земель, незважаючи на напади кримських татарів з півдня. Проте середня густота населення була невеликою, не перевищувала 5 осіб на 1 кв.км, а в селах жило від кількох десятків до кількох сотень чоловік.

У 1648 році, після національно-визвольної війни проти Речі і Іосполитої, наш край був швидко очищений від польських військ і ввійшов до складу новоутвореної Української держави ™ Гетьманщини. Адміністративно Шполянщина входила до Корсунського полку, керував яким Іван Золотаренко. З його сестрою Ганною у 1651 році був одружений Богдан

Хмельницький. Саме ж полкове місто Корсунь налічувало тоді до 10000 жителів і входило в четвірку найбільших міст Української держави поряд з Переяславом, Уманню і Києвом.

У новій державі велику роль почала відігравати українська православна церква, яка була незалежною, лише формально підкоряючись константинопольському патріарху. Керівником церкви був митрополит Діонісій Балабан. Саме він благословив ініціативу ієромонаха Оникія Симоновича на початок будівництва в селі Лебедин, в урочищі Чичкове чоловічого православного монастиря, подарувавши при цьому Симоновичу ікону святого Георгія, через що монастир згодом і назвали Георгіївським. Це сталося у 1657 році, того самого року, коли помер Богдан Хмельницький. Незабаром виросли дерев'яні монастирські церкви, келії для ченців, господарські споруди, і монастир почав своє життя. Згодом в ньому відкрили шпиталь, де доглядали старих козаків.

Після смерті Богдана Хмельницького в державі почались міжусобиці в боротьбі за гетьманську владу, ускладнені втручанням сусідніх держав — Московського царства, Речі Посполитої і Османської імперії. Це призвело до частих воєн, які тривали чверть століття (до 1681 р.), в ході яких майже вся територія Шполянщини була сплюндрована, багато жителів краю було вбито або взято в полон татарами і згодом продано в рабство. Частина населення залишила свої домівки і переселилась на лівий берег Дніпра, де жилось значно спокійніше. Не пощадив страшний час і Лебединський монастир, який в 1678 році був спалений під час другого чигиринського походу татаро-турецького війська на^олі з візирем Мустафою. Саме того року було спалено майже всі села Шполянщини. Цей сумний історичний період згодом назвали Руїною. Козацькі полки на Правобережжі перестали існувати. Фактично край перейшов під контроль турецького султана, а він згодом передав його в управління своєму васалу

Молдавському господарю Дуці, який вирішив заселити ииоднсні території, і в 1682 році видав указ про встановлення і - м і пільг, так званих 'слобод', для нових поселенців строком Ні і років. Протягом цього часу вони не платили податки, їм • топилось засновувати поселення, де забажається, а також ч і мі гися різною господарською діяльністю: обробляти землю, [Юіводити худобу, варити пиво, мед, горілку. (Центральний державний історичний архів України. Фонд 1392, опис /, права 9, аркуш 5). Саме в 1682 році православний ієромонах

I ильвестр Прокопович добився у наказного молдавського і * і ьмана Яна Дракинича, який був представником господаря Молдавії Дуки, в нашому краї дозволу на поновлення

і< иединського чоловічого монастиря. Незабаром його було ІІд будовано.

І Іанування молдавських гетьманів тривало недовго. Після поразки Туреччини у війні з Польщею, Австрією і Венецією ИіШ край в 1699 році знову, після півстолітньої перерви, ік рсходить під владу польського короля. Поляки спочатку

Ii ірияли новим поселенцям і навіть дозволили відновлення двох
Козацьких полків. Жителі Шполянщини вступали до
підновленого Корсунського полку.

Початок XVIII ст. приніс зміни нашому краю, викликані і ючатком Північної війни Росії з Швецією. Ослаблена союзниця Рос ії Польща зазнавала невдач у війні проти шведського короля Карла Дванадцятого. Тому на Правобережжя було введено українські козацькі війська на чолі з гетьманом І.Мазепою, який планував об'єднати всі українські землі під своєю владою, розраховуючи на підтримку Швеції. Проте його плани провалились, і Правобережжя, в тому числі і Шполянщина, иишилось під владою Польщі ще майже на ціле століття. У • игі пі 1714 року Польща і Туреччина уклали мирний договір, и [дно якого кордоном між ними були річки Синюха і Велика Вись. На південь від цих рік лежали землі Запорізької Січі, які

—• ¹⁷ /ТЯМА

перейшли під контроль Туреччини. Але після того, як у 17 39 році запорізькі землі знову перейшли під контроль Росії, річка Велика Вись стала російсько-польським кордоном і була ним більш як півстоліття — до 1793 року. Наш край стан прикордонною територією на південно-східних кордонах Речі Посполитої, власністю великого польського магната, сандомирського воєводи Юрія Любомирського. Він навідувався в ці краї рідко, оскільки з 1723 року почав перебудову свого замку в місті Рівне, в Західній Україні. Справу продовжив його син Станіслав, який вирішив зробити місто Рівне Ьвоєю резиденцією. На початку 40-х років XVIII ст. він завершив реконструкцію замку, перетворивши його на розкішний двоповерховий палац в стилі пізнього бароко з характерним мансардним дахом, гербами Любомирських на стінах, скульптурами лицарів при вході. Розкішний палац знаходився ца острові, який омивали води ставків, утворених у заплаві річки Устя. З острова на сушу вели два підйомних мости, один з яких починався біля вулиці під назвою Замкова. До речі, ця назва збереглась у Рівному до наших часів, хоча палац згодом повністю зруйнувався, ставки осушили, і зараз там розташований міський парк, під газоном якого на глибині ще знаходяться рештки фундаменту палацу Станіслава Любомирського. (Рьічков П. Дорогами южной Ровенщиньї. Путеводитель туриста. Москва, 1989, стор. 49-50) >

Любомирські жили переважно в рівненському палаці за 400 верст від земель Шполянщини, проте прибутки на його будівництво вони отримували і від земель нашого краю. Безпосереднє управління землями Шполянщини у XVIII ст. здійснювали управителі, призначені Любомирськими, які жили в дерев'яному замку в Смілі.

Польські магнати були далекоглядними і хитрими феодалами. Щоб заселити спустошений війнами край, вони звільняли нових поселенців від будь-яких податків, іноді на^и років, дозволяючи створювати так звані слободи. Вони н п,, , і, і,, і аі ітацію серед селян Волині і Галичини, запрошуючи н. |м і елятись у Придніпров'я. Тому у XVIII ст. в нашому і і н і нвилось багато переселенців із західноукраїнських і ііь Гак, з Карпатських гір переселились родини Турчаків, • її їм їй вали гірських орлів, Бойків, Коломійців з галицького МІ< ' ? і Коломия. З Полісся прийшли Поліщуки, Марчуки, Іитвини, предки яких, очевидно, вийшли з Литви. Таким ЧИНОМ, наш край швидко заселявся, і середня густота ІІИ і ті пня на кінець XVIII ст. сягала 40 осіб на 1 кв. км. Поряд > мі вродженням і збільшенням старих поселень виникають нові Журавка, Мар'янівка, Терешки, Коротине, Глиняна Балка, •іі N н павка, Веселий Кут, Станіславчик.

У ці ж часи в наш край приїздить на постійне проживання І Іагато єврейських торговців і ремісників, переважно з Поділля і І аличини. Чимало їх поселилось в Шполі і Буртах. Це було пов'язано з тим, що саме через ці населені пункти проходили ісликі торгові шляхи. Один з них проходив з Умані, яка була Одним з найбільших торгових центрів в Україні, де щороку проводилось 12 ярмарків, а червневий ярмарок тривав два гижні. Ще один торговий шлях проходив через Шполу зі піенигородки в напрямку містечка Гуляйполе, яке в 1787 році І >уло перейменоване на Златопіль, і далі на південь, у Крим. Це *>ув відомий Чорний шлях, який з ослабленням татарських нападів у XVIII ст. все більше перетворювався на суто торговий і и них. По ньому їздило й багато українських чумаків-торговців, і ому згодом цей шлях назвали Чумацьким або Шпаковим, за прізвищем відомого чумака Шпака. (ДанилевськийГ. Чумаки. К., 1992, стор. 14). Одне з відгалуджень цього битого ґрунтового шляху проходило від Шполи на Городище через село Бурти на Київ.

Єврейське населення в Шполі і

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ

З ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО

Перші достовірні археологічні дані про життя давніх людей на території нашого району відносяться до періоду трипільської археологічної культури (6-5 тисяч років тому). Саме залишки такого поселення були виявлені біля села Васильків. Знайдені кам'яні мотиги і зернотертки, кістяні серпи говорять про те, що люди того часу вже займались землеробством. Пізніше використовували мідні, а згодом і бронзові знаряддя праці та зброю. Це також були землеробсько СЮТарські племена. Вони жили 3500-3000 років тому, Сліди їхнього проживання археологи виявили поблизу сіл Веселий Кут і Лозуватка. Цим племенам довелось почати боротьбу з вторгненням кіммерійців

— кочовиків, які володіли мінною залізною зброєю і час від часу вторгались на землі нашого краю. Та» тривало близько 300 років - з X по VII століття ДО не. А близько 2700 років тому починаються вторгнення Інших східних кочовиків — скіфів, які розгромили кіммерійців. ( кіфські племена частіше кочували зі стадами худоби на землях нашого краю, ніж кіммерійці, тому на Шполянщині є чимало археологічних пам'яток скіфського періоду, який тривав близько 500 років,

— курганні поховання скіфів, які знаходились біля Шполи, Василькова, Матусова, Журавки. Більшість з них мали форму невисоких курганів висотою до одного метра, зрідка — до чотирьох метрів і вище. Чимало курганів-могил було розкопано грабіжниками в пошуках коштовностей ще в давні часи, а решта — наприкінці XIX — на початку XX ст. в часи початкового етапу розвитку нової тоді науки — археології.

Заняття археологією було тоді модним. Граф Володимир Олексійович Бобринський (1828-1898р.р.), власник великих смілянських маєтків, частина земель якого знаходилась і біля сучасної Журавки, після виходу у відставку остаточно переїхав у Смілу і на дозвіллі займався археологічними розкопками. Зокрема, він розкопав групу з десяти курганів між селами і | .лика, Гурія і Капітанівка і виявив, що більшість з них були |ЖЄ розграбовані. Про це свідчили розкидані в різні боки

ІЮДСЬКІ кістки і розбиті на частини глиняні амфори. Золотих речей він не знайшов, але виявив багато глиняних амфор, І їронзового посуду, бронзових та залізних списів і наконечників стріл, ножів і вудил, кілька дзеркал і багато бронзових бляшок ВІД захисного одягу воїна і броні, яка покривала голову коня. Вдалою знахідкою тих часів вважається казан, викопаний з Реп'яхової могили біля села Матусів, в якому скіфи варили їжу на багатті, бо печей вони не будували, на відміну від давніх слов'ян. Казан — тонкостінна бронзова посудина — був висотою 34 сантиметри і діаметром вінця 40 сантиметрів. (Наш рідний край. Хрестоматія. К, 1993, стор.25).

Значно багатші поховання скіфів розкопав в кінці XIX ст. Олександр Абаза і члени його сім'ї, які володіли великими масивами земель на сучасній Шполянщині. Це була група згладжених курганів, які знаходились за кілометр від двоповерхового панського палацу у Верхній Дар'ївці. Серед них виділявся центральний курган висотою до 7 метрів, довжина якого по колу становила 140 метрів. У розкопаній могилі було виявлено скелет чоловіка великого зросту, біля якого було багато дрібних золотих бляшок, котрі прикрашали вбрання скіфа. Також було знайдено кістяні наконечники стріл, великі залізні наконечники для списів, посуд з глини, великий) розміру дзеркала, що свідчить про те, що біля Шполи близько 2500 років тому було поховано не рядового воїна, а якогось скіфського вождя. (Краєвський О. «Скіфи на Шполянщині». Стаття в газеті «Шполянські вісті» від 31 березня 1990р.)

Близько 2300 років тому скіфи почали витіснятися іншими кочовиками—сарматами, які теж прийшли на степові простори України зі сходу, очевидно, з території сучасного Ірану. ( армати кочували Україною майже 600 років — аж до III ст. нашої ери. Це були дуже войовничі племена, причому на війнуз чоловіками нарівні ходили й жінки. Про войовничість цього народу говорить сама його назва: сармат у перекладі з іранської мови означає оперезаний мечем. Але на Шполянщині сарматських поховань не виявлено. Це свідчить про те, що свою худобу в наших краях сармати випасали значно рідше, ніж колись скіфи.

Очевидно, на початку нашої ери територіїШполянщини вже заселили слов'янські племена так званої зарубинецької археологічної культури, які жили 2000-1800 років тому. На території сучасної Черкаської області виявлено майже 30 пам'яток культури цих племен, але на Шполянщині—жодного. Це є доказом недостатніх археологічних досліджень в нашому краї.

Проте наступні слов'янські племена так та ної черняхівської археологічної культури які жили у IV- VI ст. нашої ери, лишили після себе чимало давніх пам'яток, зокрема біля сіл Кримки, Нечаєве, Маслове. Особливо великі могильники цих племен виявлені біля Нечаевого (100 поховань) і біля Маслового (91 поховання). У більшості поховань виявлені гончарний посуд, залізні мечі, наконечники стріл, вудила, молотки, бойові сокири. У чотирьох похованнях виявлені дещо дорожчі речі — римські амфори, скляний посуд, бронзові дзеркала, що свідчить про майнову нерівність в племенах. Очевидно, це були поховання родової знаті. Поховання розкопані в 1926-1929 роках археологічною експедицією під керівництвом Гамченка, Петрова і Бочкова на підвищеному плато правого берега річки Гнилий Товмач на північній околиці села Маслове. Згодом дослідники розкопали й залишки стародавнього поселення, яке розміщувалось за 300—400 метрів від могильника. Зокрема, було виявлено фрагменти дерев'яної споруди на дерев'яному каркасі, обмащеному глиною. (Краєвський О. Пам 'ятник Черняхівської культури. Стаття в газеті 'Шполянські вісті' від 21 вересня 1990 р.)

ЦІ племена черняхівської культури в тогочасних творах римських істориків називали антами. Це були наші найдавніші предки, основними заняттями яких було землеробство і . котарство.

І [роте в 60-х роках VI ст. нашої ери на землі антів зі сходу іиорглось нове войовниче плем'я — авари (обри). У ході її іжких півстолітніх воєн авари змушені були залишити землі України, та й антський союз слов'янських племен розпався. Слов'янські племена, які заселили наш край в УІІ-ІХ ст. вже називалися по-іншому — поляни, уличі. Вільних земель тоді було дуже багато, і вони поступово розорювались слов'янами під посіви зернових і інших культур. Зібраний врожай слов'яни частково споживали, а решту продавали. Взагалі VII - початок IX ст. характерні для нашого краю як більш мирний період в його розвитку — великих нападів кочовиків в цей час не було. Тому це сприяло розвитку господарства і торгівлі в краї. Зокрема, тут міг проходити великий торговий шлях, що з'єднував басейни рік Дніпра і Південного Бугу, на вододілі яких знаходитеся Шполянщина. Ще у 80-х роках минулого століття краєзнавець з Черкас, архітектор СРець висловив припущення, що в ті часи між сучаною Шполою і Сигнаївкою міг існувати волок або штучно виритий канал, по якому слов'янські купці перетягували човни з річки Шполки, що належить до басейну Південного Бугу, до річки Гнилий Ташлик, яка належить до басейну Дніпра. Цим шляхом могли користуватися й іноземні купці, які з Чорного моря пливли в слов'янські землі, щоб купити зернові. Маршрут їхнього руху в даному випадку виглядав би так: Гнилий Тікич — річка Шполка — волок чи канал — річка Гнилий Ташлик — річка Гясьмин — річка Дніпро, по якій купці, рухаючись на північ, могли досягти Києва, котрий уже був значним центром торгівлі. (Стаття С.Реця ''Через Шполку до Дніпра¹' в газеті 'Шполянські вісті' за вересень 1983 р.). Про можливість

ВІКТОР ШЕВЧУК. 'ІСТОРІЯ ШПОЛЯНСЬКОГО КРАЮ'
ст. 1-4

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ

ШПОЛА

Ще тридцять років тому датою виникнення Шполи вважалось І8 століття. (Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область. 1972, стор. 729). Проте на початку 90-х років минулого ття черкаські краєзнавці, аналізуючи польські архівні її *- енти, вміщені у книзі 'Джерела історичні', виданій в XIX : ::слідником О.Яблонським, зокрема в 22-у томі, виявили запис: 'На схід від Звенигородки лежить відособлена

....... -ія Шпола, т річці тієї ж назви, що є притокою Гнилого

. е -1 Як відомо, словом^іустиня поляки називали в ті часи

??іззаселені землі на південь від річки Рось. Пустиня — від з: пусто, тобто без людей, Малозаселеність земель :.-::ювалась тим, що через них проходи б Чорний шлях низьких набігів на Україну, тому жити тут було небезпечно.

: :ам з Середнє Подніп] і я нг ? : 3] потік селян аг :_. -. з з усієї України після 1569 року, коли, згідно Люблінської [ Польщі і Литви, всі українські землі перейшли під владу ::ьких феодалів, які заходилися скрізь запроваджувати щриосне право і панщину. Тому було запропоновано датою

заснування Шполи вважати кінець XVI століття, оскільки в час у наш край могло дійсно прибути багато селян-втікач^!інших частин України. У 1994 році в Шполі було урочи відзначено 400-літній ювілей міста, а міська рада затвер офіційні герб і прапор міста.

Проте ряд краєзнавців вважає, що в цей час населеного Шпола не існувало, бо в польських документах, які стос XVI і XVII століть, зовсім не згадується Шпола як неселе пункт. Вони вважають, що достовірною датою заснування Шп є XVIII століття. Це відображено й у виданому в 2002 Київським видавництвом 'Mana' географічному атл Черкащини (відповідальний редактор атласу Т.В.Погурельсь де датою заснування Шполи вказано XVIII століття. (Черкас область. Географічний атлас. К, 2002, стор. 16).

Де ж істина? Автор нарису пропонує власну теор' виникнення поселення під назвою Шпола. Можна припуст що Шпола як дуже маленький населений пункт була засно ще в кінці XVI ст. і близько 100 років таким і лишалас Можливо, поселення неодноразово спалювалось татарами п' час нападів на Україну по Чорному шляху, ділянка яко проходила і територією сучасної Шполянщини. Цим пояс ~ той факт, що в документах XVI і XVII століть населений під назвою Шпола не згадується.

Друге народження Шполи, очевидно, сталось через 100 ро ' у кінці XVII ст., коли 20 червня 1684 року з'явився універс польського короля про дозвіл козакам заселяти територію б¹річок Тясьмин і Гнилий Тікич, яка фактично збезлюдніла піс татаро-турецьких походів на Чигирин в 1677 і 1678 роках. (Історія Української PCP. Том 2, К, 1979, стор. 136). Саме в кінці XVII — на початку XVIII ст. кількість населення Шполи зростає, бо крім селян-українців сюди приїжджають також і єврейські ремісники та торговці з Поділля. Саме в єврейській сім'ї в 1725 р. народився Арне Лейб, який згодом був

: голошений цадиком — святим. Тобто, з впевненістю можна : «сазати, що на початку XVIII ст. Шпола вже дійсно існувала ї«; населений пункт.

Що ж до походження назви Шпола, то вперше спробу :: слідження цього питання зробив у 1882 році російський : фіцер Д.Шмідт, який записав з уст шполянських старожилів лерекази про перших поселенців Шполи.

Перший переказ доводив, що назва поселення походить від .мені гайдамацького ватажка Шполки, який в кінці XVIII ст. :сдував курінь на лівому березі річки Шполки і почав тут жити. Біля нього згодом поселилися інші поселенці. Іменем : гамана поселення назвали Шполою. Старожили навіть показували офіцеру місце, де нібито отаман збудував свій курінь.

За другим переказом, назва села походить від назви річки Шполки, що протікає повз нього. (ШмідтД. Шпола. К, 1882, опор. 3). Але звідки походить назва річки, Д.Шмідт не пояснив.

Значно пізніше сформувалися й інші версії про походження назви Шпола. Одна з них говорить, що колись на місці Шполи була балка, що служила природною межею між степом і лісостепом. її турки і татари називали Всполє. У польських документах ця назва трансформувалась у Шпольє, Шполу і лерейшла в назву поселення, що виникло пізніше.

Інша версія доводить, що назва поселення походить від тюркського слова шполік, що означає болотиста місцевість. За народним переказом, нібито під час одного з нічних нападів гатар кіннота в темряві збилась з Чорного шляху і потрапила в Золотисту заплаву річки Шполки, де багато коней потопилось разом з вершниками. Дійсно, слово лик означає татарською мовою місцевість. Наприклад, Ташлик означає кам'яниста місцевість від слів таш — камінь і лик — місцевість. Але що а начає слово шпол чи шпо в перекладі з тюркських мов, точно не визначено.

Хоча видозмінене від шполік слово шпола теж може матії тюркське походження. Наприклад, сучасна столиця Казахстан Астана в минулому називалась Акмола, що в перекладі з тюркської означає біла могила. Як бачимо, питання про тюркомовне походження назви Шпола вимагає додаткових досліджень.

П'ята версія пов'язує походження назви Шпола від староукраїнської назви совка, яким черпають воду, бо нібито б минулому ця місцевість своїми контурами нагадувала такий совок. Шполик—це стародавня назва совка, черпака, ковшика для води.

Шосту версію назви Шпола розробив у другій половині XX ст. черкаський архітектор і краєзнавець Рець. Він вважає, ще ця назва означає сполука, сполучення, оскільки місцевість сполучала два річкові шляхи — бузький, бо річка Шполка несе свої води до приток Південного Бугу, і дніпровський, бо річка Гнилий Ташлик, яка тече на схід від Шполи, через Тясьмин, має сполучення з Дніпром.

Ще однією версією є пояснення назви місцевості від українського слова поле, поля, бо в минулому біля Шполи простягались нерозорані ділянки степу з різноманітною рослинністю, лісів тут не було, яке поляки видозмінили на Шпола і так воно у XVIII ст. увійшло в польські офіційні документи.

Якщо припустити, що назва річки Шполка з'явилась раніше, ніж назва поселення, що цілком імовірно, то походження назви цього слова слід шукати в особливостях природи — рельєф, рослинний світ, гідросфера тощо даної місцевості, використовуючи дослідження лінгвістів з української, польської і тюркських мов.

Точне походження назви слова Шпола науці ще невідоме.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в назвах населених пунктів Шполянщини приховано багато

і історичної інформації, яка свідчить, що більшість поселень сто у зв'язку з козацьким періодом нашої держави—XVI-Ж?Ш століттями. Про це безпосередньо говорять назви сіл ¹ .- - іни. Вітязеве, Ярославка, Веселий Кут, К: - и е, Бурти, : :инг. Сигнаївка. П ю; кен я назви ряду інших сіл, : -::не з певними зтої н ;ми особами — Антонів .

- ь к і в, Мар чнібк? л п і Над - кун;вка,

. •? .—є. Терешки, Хоеч^і^, Станіславчик,Іскрене, Георгіївка, :е:лчєнням великої ролі особи в історичному процесі. ••.. -: менше назв пов'язано з професій юю діяльністю людей =мач, Скотареве, з назвами рослинного ?— Лип'янка, і — і тваринного — Лебедин, Журавка, Соболівка — Кілька назв є гідронімами, тобто пов'язані з об'єктами — Топильна, Водяне, а також з ктгями будови поверхні місцевості нашого краю — Балка, Межигірка, Кам'януватка, Маслове, Шпола. 2 поселення нашого краю при виникненні носили іншу назву Кримки називались Михайлівва, а Ярославка — Сучок,Як бачимо, в назвах населених пунктів Шполянщини

Відбилися аспекти як історичного, так і природнього плану що є цінним джерелом

для поглиблення зн ань про рідний край, малу Батьківщину.

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ

Шпола

Місто Шпола розташоване на півдні Черкаської області. Районний центр. Кількість населення - близько 18 тисяч осіб.

http://ukrainaincogn... alt='Палац Абаза' title='Палац Абаза' width='550' height='342' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>

Палац Абаза - нині школа для розумово відсталих дітей

Загалом це звичайний, нічим особливим не примітний райцентр. На південно-західній його околиці розташоване Дар’ївське заповідне урочище, а в урочищі – шполянська школа для розумово відсталих дітей. Але нас цікавить не школа, а будівлі в яких вона розташована. Це колишній маєток видатного політичного діяча, міністра фінансів Російської імперії Олександра Агеєвича Абази. Зберігся головний будинок маєтку та господарські будівлі. Палац Абази – єдиний палац Черкаської області збудований в стилі пізнього класицизму в середині ХІХ століття. Декорування фасаду палацу має виразні молдавські мотиви. Це пояснюється молдавським походженням родини Абаза. І можливо південним темпераментом власника можна пояснити не характерні для лісостепової України ажурні колони та велику терасу, на яку виходить другий поверх палацу. Серед густого парку цей палац виглядає трохи незвично й не справляє враження, на яке, можливо, розраховував Олександр Абаза.

http://ukrainaincogn... alt='Господарські будівлі маєтку' title='Господарські будівлі маєтку' width='550' height='319' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>

Господарські будівлі маєтку

Щоб дістатись до колишнього маєтку Абази, потрібно центральною вулицею Шполи доїхати до цукрового заводу, заснованого ще у 1851 році, й повернути праворуч. Пряма дорога приведе до Дар’ївського заповідного урочища (парку «Дарівка»).

Текст та фото Романа Маленкова

http://ukrainaincogn... target='_blank' style='text-decoration: none; color: rgb(0, 68, 119); '>http://ukrainaincogn... alt='Палац Абаза' title='Палац Абаза' width='550' height='227' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>

http://ukrainaincogn... alt='Палац Абаза' title='Палац Абаза' width='550' height='388' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; '>

http://ukrainaincogn... class='gmnoprint' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; width: 22px; height: 20px; -webkit-user-select: none; border-style: initial; border-color: initial; padding-top: 0px; padding-right: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; margin-top: 0px; margin-right: 0px; margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; z-index: -156784096; position: absolute; left: 201px; top: 31px; '>

http://ukrainaincogn... id='mtgt_unnamed_0' title='Шпола' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; width: 12px; height: 20px; -webkit-user-select: none; border-style: initial; border-color: initial; padding-top: 0px; padding-right: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; margin-top: 0px; margin-right: 0px; margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; z-index: -156784096; cursor: pointer; position: absolute; left: 201px; top: 31px; '>

http://maps.gstatic.... style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; -webkit-user-select: none; border-style: initial; border-color: initial; padding-top: 0px; padding-right: 0px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; margin-top: 0px; margin-right: 0px; margin-bottom: 0px; margin-left: 0px; position: absolute; left: 59px; top: 218px; height: 128px; width: 128px; '>

Микола Сова Тема: ІСТОРІЯ ШПОЛИ

http://mistaua.com/i... style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; cursor: pointer; '>

http://mistaua.com/f... style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; margin-top: 5px; margin-right: 5px; margin-bottom: 5px; margin-left: 5px; '>

Область: Черкаська
Район: Шполянський
Місто: Шпола
Засноване: 1594 р.
Координати: 48°59'58' пн. ш. 31°23'29' сх. д.
Річка, озеро (море): р. Шполка
Висота над рівнем моря: 151 м
Територія: 61 кв.км.
Населення: 19176 осіб
Щільність населення: 314 осіб/кв.км.
Поштовий індекс: 20600
Телефонний код: 4741

Закрити